Реалізація плану заходів на 2023—2024 роки з реалізації Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року (станом на 31.12.2024)
ЗАВДАННЯ 30. Забезпечення впровадження формування компетенцій державних службовців та працівників транспорту з питань забезпечення безбар’єрного простору
ЗАХІД 1) забезпечення навчання персоналу, задіяного в перевезенні пасажирів щодо засобів забезпечення доступності під час надання транспортних послуг
ВИКОНАННЯ:
Обговорюючи створення безбар’єрного середовища, основна маса людей має на увазі архітектурну доступність будівель і споруд, зосереджуючись на проблемі побудови пандусів. Але часто, обговорюючи проблематику доступності, всі забувають про питання доступності транспортної та вуличної інфраструктури міст і сіл України. Як на наш погляд, доступність транспортної інфраструктури, що включає інфраструктуру вулиць і доріг, служить фундаментом у формуванні безбар’єрного середовища і є головною складовою для повноцінного ведення самостійного способу життя людьми з інвалідністю, що декларує 19 стаття Конвенції з прав інвалідів ООН.
У Департаменті регіонального розвитку Житомирської обласної військової адміністрації за участю суб’єктів господарювання, які надають пасажирські послуги, у І кварталі 2024 року проведено навчання на тему: «Створення доступної транспортної та вуличної інфраструктури».
Вулиці, перехрестя і дороги
Провівши порівняльний аналіз моніторингів міст, а також проаналізувавши регіональні програми в даній сфері, ми не побачили комплексних заходів, програм, проектів по створенню умов доступності окремих вулиць, перехресть, парків або площ. Мало того, на даний час виявляються систематичні порушення в проведенні робот по реконструкціях вулиць, площ, перехресть, в яких повністю відсутні роботи по створенню елементів архітектурної доступності, об’єктів реконструкцій для людей з обмеженими фізичними можливостями. Яскравим прикладом даних порушень є підготовка інфраструктури доріг, вулиць і перехресть до проведення Чемпіонату Європи з футболу Євро 2012 в Україні. У ході побудови нових та реконструкції існуючих доріг, магістралей, міських вулиць, перехресть приблизно 70% робіт проведено без дотримання необхідних норм, які забезпечують їх доступність для людей з інвалідністю. Хочемо зауважити, що адміністрування і контроль над реконструкцією дорожніх і вуличних інфраструктур лежить у сфері відповідальності державних органів і підприємств, а саме транспортних департаментів та управлінь, автодорів і комунальних дорожніх служб, що визначає низький рівень розуміння існуючої проблем, а часто недбалість і непрофесіоналізм їх керівників.
Залізничні вокзали, автостанції та аеропорти
Перейшовши до другого сегменту транспортної доступності, а саме пасажирських перевезень залізницею, авіа- й автобусним транспортом, можна з упевненістю сказати, що дана сфера послуг є основоположним механізмом реалізації для людей з інвалідністю 33 ст . Конституції України та відповідного закону від 11.12.2003 №1382- IV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”.
У даному сегменті можна відзначити явний прогрес у створенні архітектурної доступності залізничних вокзалів. Практично кожен день ми чуємо про появу обладнаних туалетів, комфортних залів очікування для інвалідів, ми бачимо наявність доступних перонів та обладнані привокзальні території. Також прийнятним можна вважати механізм надання послуг перевезення людей з інвалідністю залізничним транспортом, який включає в себе наявність спеціально обладнаних залізничних вагонів, навченого персоналу і доступну систему замовлення.
Цього не можна сказати про “доступність” автобусних міжміських пасажирських перевезень, де не спостерігається єдиної політики керівництва в реконструкції автовокзалів і автостанцій, а також послуг, які вони надають. При цьому ще раз хочемо звернути увагу на те, що Україна переважно являє собою сільську територію і потреба використання внутрішніх автобусних перевезень дуже велика. Скажемо більше: практично для всіх сільських територій даний вид транспорту є єдиним засобом комунікації між селами всередині адміністративних районів, а в більшості випадків – і між самими районами всередині областей.
Порівняльний аналіз доступності залізничних і автовокзалів підкріплений статистичними результатами моніторингу:
Послуги авіаційного транспорту також вимагають ряду змін і доповнень. При досить високому рівні доступності послуг і будівель аеропортів існує гостра проблема в амбуліфтах для посадки і висадки в літаки людей, що пересуваються на інвалідних візках. Ще одним істотним недоліком є відсутність інструкції з перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями в авіаційному транспорті.
Міський громадський транспорт
Третій сегмент , який є проблемним в даній сфері, відповідає за щоденну мобільність людей з обмеженими фізичними можливостями. Йдеться про доступність для інвалідів послуг пасажирських перевезень міським громадським транспортом.
Дана проблема розділена на дві рівнозначні складові:
– відсутність транспортних засобів (автобусів, трамваїв, тролейбусів, маршрутних таксі), обладнаних спеціальними пристроями для перевезення людей з інвалідністю;
– відсутність інфраструктури – зупинок громадського транспорту, пристосованих для вільної посадки / висадки людей з інвалідністю в містах і селах України.
Обладнання засобами доступності трамвайного та тролейбусного парку практично дорівнює нулю. Відсоток автобусів, обладнаних засобами, які забезпечують посадку / висадку інвалідів, обслуговуючих міські громадські маршрути, не перевищує 5%, з основною концентрацією в містах обласного значення. Маршрутні таксі, які обслуговують практично всі міста України, повністю недоступні для людей, що пересуваються за допомогою інвалідних візків. При цьому хочемо звернути увагу на те, що більша частина маршрутних транспортних засобів виробляється в Україні і норм, зобов’язуючих виробляти автобуси, пристосовані для перевезення людей з обмеженими можливостями, на даний час не існує.
Процеси з впровадження європейських стандартів виробництва та використання транспортних засобів для перевезення пасажирів в Україні зрушилися з мертвої точки. Дане припущення зроблено на основі аналізу Проекту Закону “Про автомобільний транспорт”, в якому вже закладено механізм дотримання інтересів людей з інвалідністю. Виконання ЗУ поетапно призведе до виробництва, а також експлуатації тільки тих транспортних засобів (автобусів, тролейбусів, трамваїв), які обладнані спеціальними пристроями для перевезення людей з обмеженими можливостями.
Паралельно з процесом появи на дорогах України “доступного” громадського транспорту необхідно створити інфраструктуру “доступних” зупинок. У даному напрямку у влади відсутнє навіть розуміння проблеми, не кажучи вже про її обговорення та пошук шляхів рішення. Повна відсутність загальнодержавної політики реконструкції інфраструктури міських зупинок громадського транспорту з метою створення умов посадки / висадки інвалідів підтверджена аналізом більш ніж 30 міських і обласних “програм доступності”. Одним з перших позитивних прикладів може стати пілотний проект щодо створення “доступного” маршруту громадського транспорту в м. Одесі, що включає в себе реконструкцію зупинок та облаштування всіх транспортних засобів маршруту спеціальними пристроями, який відобразився одним з пунктів “Цільової регіональної програми з реалізації Конвенції прав інвалідів в Одеській області до 2020 року”.
Підбивши підсумок усього сказаного вище, можна визначити існування серйозної проблеми формування доступної транспортної та вуличної інфраструктури міст і сіл України.
Весь спектр перерахованих вище проблем лежить в повному обсязі у сфері відповідальності держави і регулюється Міністерством інфраструктури України. Для поступового приведення інженерно-транспортної інфраструктури міст України до європейських норм і стандартів необхідно здійснити ряд законодавчих змін.
Проаналізувавши громадські ініціативи в даній сфері, можна скласти певні рекомендації.
Створення вуличної інфраструктури міст і селищ України
– посилити адміністративну відповідальність керівників державних структур, що відповідають за будівництво і реконструкцію доріг, вулиць, перехресть, площ і парків і т.д.;
– ініціювати національну програму з реконструкції вуличної інфраструктури міст і сіл України (включити обов’язковий пункту в програми з благоустрою територій).
Об’єкти транспортної інфраструктури
– посилення вимог до ліцензійного адміністрування автовокзалів і автобусних станцій з обов’язковим включенням норм, що забезпечують стовідсоткову доступність послуг автовокзалів (автостанцій), а також повну архітектурну доступність будівель для людей з обмеженими можливостями;
– затвердження норм, що зобов’язують при будівництві та реконструкції зупинок громадського транспорту обов’язково їх обладнувати елементами архітектурної доступності (місцями посадки / висадки) для людей з обмеженими можливостями;
– розробити та затвердити технічну інструкцію для перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями авіаційним транспортом України;
– для аеропортів, що перебувають у комунальній власності держави, розробити програму придбання амбуліфтів за рахунок міських та обласних бюджетів, при необхідності забезпечити дотації національного бюджету;
– для аеропортів, які перебувають у приватній власності або на правах оренди, ввести інвестиційні зобов’язання з придбання амбуліфтів.
Доступність обладнаних транспортних засобів
– здійснити стандартизацію підйомних механізмів і пристроїв, що забезпечують посадку і висадку людей з обмеженими фізичними можливостями в автомобільні транспортні засоби, для перевезення пасажирів (автобуси, тролейбуси, трамваї, маршрутні таксі);
– законодавчо змінити стандартизацію виробництва в Україні автобусів, тролейбусів, трамваїв, маршрутних таксі з обов’язковим пристосуванням їх до потреб інвалідів (обладнанням підйомниками та пристосуваннями для посадки / висадки людей з обмеженими фізичними можливостями);
– ввести зобов’язання усім структурам влади в Україні, які здійснюють бюджетні закупівлі громадського муніципального транспорту, щодо обов’язкового придбання тільки тих транспортних засобів, які пристосовані до потреб людей з обмеженими фізичними можливостями;
– регулювання діяльності “маршрутного таксі” – внести до затвердженого “Ліцензійного договору з перевізником” пункт, що забезпечує обов’язкову наявність на транспортних засобах перевізника спеціальних пристроїв, що забезпечують посадку / висадку людей з обмеженими фізичними можливостями;
– внести в інструкції для водіїв усіх видів громадського транспорту розділ, що описує обов’язкові вимоги до перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями.
Хочемо звернути увагу, що за деякими ініціативами вже розпочато діалог, але суттєвих змін можна очікувати тільки при комплексному підході до всіх вказаних проблем. Одним із прикладів є підготовка нового Проекту Закону “Про автомобільний транспорт”, який після громадського обговорення відправлений на доопрацювання.